Буенос-Айрес

Жителі Буенос-Айреса називають себе портенос (porteños) – «люди з порту», ​​маючи на увазі, що багато хто є певною мірою іммігрантами. Буенос-Айрес – це особливе, відкрите місце, що дозволяє туристам не лише оглянути місто, але й отримати виняткове враження від прогулянок ним. Буенос-Айрес складається із 48 кварталів. Найстаріші міські райони іменувалися на честь католицьких парафій, а назви більш сучасних «барріос» присвячені відомим людям, які вплинули на розвиток аргентинської столиці.

Як і належить мегаполісу, Буенос-Айрес постійно зростає. На сьогоднішній день агломерацію, що охоплює великі столичні передмістя, населяє 14,6 млн. чоловік. До складу великого Буенос-Айреса входять 18 передмість, загальною площею 3646 км. За індексом рівня глобалізації місто посідає перше місце у Південній Америці.

Завдяки м’якому клімату, мандрівники мають можливість з комфортом провести час у столиці Аргентини у будь-яку пору року. Ті, хто воліє насолоджуватися теплими днями, обирають період з вересня до квітня, коли середня температура, наприклад, у січні становить +24 °C. Туристи, яким більше подобається прохолода, що бадьорить, приїжджають до Буенос-Айресу з червня по серпень. Середня температура повітря у липні тримається на позначці +10 °C. Кількість опадів біля міста становить 987 мм на рік.

Буенос-Айрес був заснований в 1536 іспанським конкістадором Педро Мендосою на південному березі затоки Ла-Плата і включав велике поселення, що надалі використовувалося як опорний пункт для пересування переселенців вглиб країни, і зручну гавань, яка давала можливість подорожувати по Атлантиці. Злиття морського порту і містечка, що стояло неподалік, стало причиною об’єднання їх назв в одну довгу фразу «Місто Пресвятої Трійці і порт Богоматері Святої Марії добрих вітрів». На початку ХІХ ст. воно було скорочено до «добрих вітрів», чи Буенос-Айрес. Сучасні жителі Аргентини ще більше вкоротили назву, що історично склалася. У наші дні воно звучить як Байрес, а пишеться «BsAs». При нападі індіанців у 1541 році місто було спалено, а потім відновлено у 1580 році. Буенос-Айрес отримав статус центрального міста в іспанській колонії Ла-Плата в 1776 р. У 1810 він став одним з найважливіших стратегічних центрів боротьби з Іспанією за незалежність американських колоній.

Буенос-Айрес на початку 20 століття (кадри з фільму)
З 1816 по 1826 Буенос-Айрес вважався столицею Об’єднаних провінцій Ла-Плати. У 1880 р. став центом Федеративної Республіки Аргентина. У XX ст. Буенос-Айрес неодноразово ставав лідером у класових війнах Аргентинської Республіки. У 1919 р. спокійне життя Буенос-Айреса було кілька разів порушено хвилюваннями серед робітничого класу. 1930 року до влади у столиці прийшли військові, які підтримували проникнення до столиці іноземного капіталу та утворення нової буржуазії. У 1950-х роках. у місті сталося кілька страйків. Закінчення Другої світової війни ознаменувалося обранням на посаду президента Х. Д. Перона, який у ході подальших політичних заворушень у Буенос-Айресі був зміщений з посади. Для столиці та країни загалом було десятиліття під управлінням військових, що призвело до економічної кризи. Лише з середини 1990-х Буенос-Айрес знову почав розвиватися інтенсивними темпами.

Буенос-Айрес по праву вважається містом контрастів і європеїзованим поселенням Південної Америки. Старі іспанські квартали в ньому є сусідами з високими хмарочосами, а нетрі бідняків – з фешенебельними районами центру та стильною забудовою передмість. Місто багате зеленими парками, бульварами, історичними та архітектурними пам’ятками.

Архітектура Буенос-Айреса – це історія його мешканців. Багато хто з них є нащадками іммігрантів з різних культур, які відбилися в архітектурі міста. Стара частина аргентинської столиці одночасно схожа на Барселону, Париж та Мадрид. А нові квартали міста примітні тим, що тут зосереджені банки, офіси великих компаній та бізнес-центри. Тим не менш, Буенос-Айресу властиве єдине планування, в якому збережено традиції колоніальної забудови. Площа Сан-Мартіна, головна у місті, виходить у бік затоки, а вулиці мають прямолінійну конфігурацію.

Це може здатися дивним, але однією з головних туристичних визначних пам’яток Буенос-Айреса вважається старий цвинтар Реколет, який знаходиться в однойменному районі. На ньому поховано багато відомих аргентинців, і деякі надгробки мають статус історичних пам’яток: наприклад, поховання Евіти Дуарте Перон, дружини диктатора Перона, яку аргентинці вважають своєю національною героїнею.

Як і італійські цвинтарі, старі поховання в цій південно-американській країні швидше схожі на архітектурну виставку: розкішні мармурові усипальниці, фігури ангелів, що плачуть, і скорботних античних богинь, фрески та мозаїки. Це місце відрізняє краса, помножена на смуток. Воно улюблене городянами, туристами та особливою популярністю користується у фотографів. Кладовище Реколету відкрито з 7.00 до 17.45.

У Буенос-Айресі є головний католицький храм країни – міський Кафедральний собор. Він був збудований у другій половині XVIII століття у стилі класицизм, тому вхід до культової будівлі прикрашає високий портик із дванадцятьма колонами. Храм мальовничий не лише зовні. Усередині стіни собору прикрашені фресками та картинами італійського художника Франческо Паоло Парісі, а підлога – набірною венеціанською мозаїкою. У церкві також знаходиться різьблена гробниця, в якій лежить національний герой країни – генерал Хосе де Сан-Мартін.

Всі гості аргентинської столиці люблять бувати у різнобарвному кварталі Ла-Бока – справжньому туристичному центрі Буенос-Айреса. На його головній вулиці Камініто завжди багато музикантів, художників та торговців сувенірами. Колонія переселенців з’явилася ще в 1536 році, і цей портовий район став місцем, звідки почав забудовуватися Буенос-Айрес.

Примітною архітектурною пам’яткою є Палац конгресу, що стоїть на однойменній площі. Зовні він схожий на Капітолій, але його купол більш витягнутий і досягає висоти 80 м. Гарну будівлю почали будувати 1862 року, а закінчили 1906 року. Ось уже понад століття величний палац використовують для засідань національного конгресу та зберігання багатої бібліотеки.

З міських музеїв найбільшою популярністю туристи мають музей латиноамериканського мистецтва, Каса Росада (музей архітектури), національний музей декоративного мистецтва, музей дітей та колекція фонду Проа.

У неділю цікаво побувати на ярмарку в Матадерос (Av. de los Corrales, 6476). Тут, на великій площі, збирається багато місцевих жителів, які люблять аргентинські народні танці, музику та пісні. Хтось вважає за краще залишатися в ролі глядача, але більшість приїжджає сюди, щоб потанцювати та поспівати. І ця чудова міська традиція триває понад три десятки років.